В туман зіроньки поховалися, І місяць у хмари заплив; Річки дощовії снувалися... Старий Дніпр шумів, гомонів. Високо на замці в сю ніченьку Наш гетьман вельможний стояв. Чи він любувався на річеньку, Чи слухав, як дощ порощав? Він голову сиву схилив, як билину, І пильно орлом позирав на Вкраїну. "Насторожі моє ухо: А все тихо, а все глухо! Чи козак і кінь умер? Чи орел без крил, без пер? Вже край втихомирився: чую, од моря до моря Не пахне вже ворога дух, Немає вже вражого трупу... Як на гробовищах в ніч глупу, Де смерть все розсипала в пух, Все, чую, вже тихо од моря до моря... Чи орел без крил, без пер? Чи козак і кінь умер? Все і тихо, все і глухо... Даром насторожі ухо!" Прислухався, глянув ще раз на Вкраїну, Схиливсь, як билина, і сам - в домовину... На замок дивлюся: вже в ніченьку Пан гетьман, либонь, не стоїть... І сльози не каплють на річеньку, Й не слуха, як дощ порощить!.. У хмари зірки поховалися, І місяць заплив у туман... Річки дощовії снувалися, І Дніпр гомонів, як гетьман.